|
«Роз’яснення щодо порядку спадкування за заповітом»
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до пріоритетності волі особи спадкування за заповітом поставлене на перше місце серед видів спадкування. Згідно ст. 1223 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) право на спадкування спадкоємці за законом одержують лише за відсутності заповіту або визнання заповіту в цілому чи окремого його розпорядження недійсним, неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємців за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.
Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Заповідальний відказ
Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ.
Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.
Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.
На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.
Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.
Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.
Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій:
- немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання;
- спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
Право на обов’язкову частку в спадщині
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
Заповіт за умовою
Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.
Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.
Заповіт подружжя
Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Нормами ст. 1244 ЦК України встановлено, що заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті.
Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.
Загальні вимоги до заповіту:
- заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення;
- заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України;
- заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 ЦК України. Заповіти, посвідчені даними особами, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення заповіту
Заповіт може бути посвідчений нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт (крім секретного) може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, іншою посадовою, службовою особою. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках відповідно до ст. 1253 ЦК України.
На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.
У випадках, встановлених абз. 3 ч. 2 ст. 1248, ст. 1252 ЦК України, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.
Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Відповідно до ст. 1249 ЦК України нотаріуси також посвідчують секретні заповіти, якими є особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача.
Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.
У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.
Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.
Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.
Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.
Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.
Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
Заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи.
Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.
Заповіти зазначених осіб, як вже вказувалось вище, посвідчуються при свідках.
До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються загальні вимоги до форми заповіту.
Заповіти, посвідчені даними посадовими, службовими особами, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.
Заповідач має право у будь-який час:
- скасувати заповіт;
- скласти новий заповіт;
- внести до заповіту зміни.
Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст. 225 і 231 ЦК України.
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.
Таємниця заповіту
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Тлумачення заповіту
Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.
У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦКУ, нормами якої передбачено порядок тлумачення змісту правочину.
Недійсність заповіту
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Начальник Новотроїцького районного
управління юстиції Херсонської області Г.В. Логвиненко
19.04.2012 |
